с. Старовишневецьке. Вишневецька середня загальноосвітня школа

   





Роль батьків в учпішній адаптації дитини до школи

Роль батьків в успішній адаптації дитини до навчання у школі 


Першого вересня тисячі дітей уперше переступлять поріг школи і стануть учнями. 
Батьків цікавить питання: чому саме в шість років дитина має йти до школи? Адже раніше в перший клас ішли в сім, навіть у вісім років і встигали опанувати шкільну програму! 
Відомий педагог Ш.О.Амонашвілі у своїй книзі «В школу – з шести років» пояснює це так. По-перше, шестирічний вік - найбільш сприятливий період розумового розвитку і соціальної підготовки дитини. Прихід до школи забезпечує організоване, систематичне навчання і виховання дитини, що є умовою її цілеспрямованого розвитку, і якщо не скористатися цією нагодою, задатки дитини можуть не розкритися повною мірою. По-друге, сучасна шестирічна дитина готова до початку шкільного життя, оскільки має достатній рівень психофізичного, інтелектуального, емоційного, комунікативного розвитку і готова засвоювати програмовий матеріал першого класу. 
Крім того, потрібно зважити на таке: до семирічного віку, як правило, дитина вміє читати, виконувати обчислення, розв’язувати нескладні задачі. Тож коли семирічна дитина приходить у перший клас, вчитися їй нецікаво, оскільки рівень матеріалу, який їй пропонується, за своєю складністю виявляється нижчим, ніж той, який дитина може опанувати. За теорією Л.С.Виготського, зміст навчання, яке нині пропонується для дитини шестирічного віку, не знаходиться у зоні найближчого розвитку семирічної дитини, тому не викликає в неї інтересу до навчання. По-третє, збільшення терміну навчання дитини в початковій школі дає можливість збільшити час на вивчення рідної мови, математики, природознавства тощо. 
Психологи й методисти стверджують: недовантажити дитину так само погано, як і перевантажити. Якщо п'ятирічний малюк навчився читати, опанував основні правила арифметики і може зосереджено займатися якоюсь справою більше 15 хвилин, до школи він готовий. 
Дітям, з якими вдома практично не займаються, теж краще йти в школу рано. Чим довше вони залишаються одинаками у власній родині, тим більше будуть відставати в подальшому. 
Вітчизняні психологи та педагоги пропонують орієнтуватися на індивідуальні психологічні особливості дитини. Крім зрілості інтелекту і широти світогляду, слід ураховувати емоційну та комунікативну готовність. Тому фахівці не радять віддавати дітей до школи раніше 6 років без попередньої консультації з психологом. 
Мине небагато часу, і ваш син чи дочка стане першокласником, учнем. Ця подія помітно змінить життя дитини. Як показує досвід, не всі діти готові до таких змін у їхньому житті. Деяким першокласникам, навіть із високим рівнем інтелектуального розвитку, непросто пристосуватися до навантаження, яке лягає на їхні плечі з початком шкільного навчання. Сюди ж додаються проблеми зі зміною в режимі, засвоєнням шкільних норм і правил поведінки, налагодженням взаємин з учителем та однокласниками. Перший рік навчання в школі – надзвичайно складний для дитини, оскільки їй потрібно адаптуватися до нових умов життя, нового виду діяльності, нових обов’язків та нового статусу. 
Слід наголосити, що процес адаптації дитини до школи, шкільного навчання розглядається вченими в декількох аспектах: біологічному, психологічному та соціальному. Біологічний аспект передбачає пристосування першокласника до нового режиму навчання й життя. Психологічний аспект полягає в прийнятті дитиною нової системи вимог, пов'язаних з виконанням навчальної діяльності. Соціальний аспект адаптації пов’язується зі входженням дитини до учнівського колективу. 
Проаналізуймо такі твердження. 
• Мені здається, що моя дитина навчатиметься найгірше. 
• Мені здається, що моя дитина часто кривдитиме інших дітей. 
• На мій погляд, чотири уроки — завелике навантаження для моєї дитини. 
• Важко бути впевненим, що вчителі початкових класів добре розуміють дітей. 
• Дитина може спокійно навчатися тільки в тому випадку, якщо вчителька — її власна мама. 
• Важко уявити, що першокласник може швидко навчитися читати, лічити і писати. 
• Мені здається, що діти в цьому віці ще не здатні дружити. 
• Боюся навіть думати про те, що моя дитина вдень не спатиме. 
• Моя дитина часто плаче, коли до неї звертається незнайома доросла людина. 
• Моя дитина не ходила до дитячого садка і ніколи не розлучалась із матір’ю. 
• Початкова школа, по-моєму, рідко здатна чого-небудь навчити. 
• Я побоююся, що діти глузуватимуть з моєї дитини. 
• Моя дитина, на мою думку, значно слабша за своїх однолітків. 
• Боюся, що вчителька не має можливості оцінити успіхи кожної дитини. 
• Моя дитина часто говорить: «Мамо, ми підемо до школи разом!» 
Зрозуміло, що в цих твердженнях розкрито типові труднощі, з якими стикається дитина в адаптаційний період шкільного навчання. Завдання дорослих – допомогти дитині якомога швидше їх подолати. 
Адаптаційний період першокласників супроводжується такими процесами: 
• відбувається фізіологічне підлаштовування діяльності функціональних систем організму першокласника до змін у режимі і навантаженні; 
• формуються, розвиваються й засвоюються способи і прийоми нової діяльності – процесу навчання; 
• через емоційну сферу першокласника здійснюється оцінка змін у навколишній реальності як суб'єктивно комфортних або дискомфортних і відповідно до неї відбувається регулювання його поведінки і діяльності. 
Чинники, які зумовлюють високий рівень адаптації: 
• повна сім'я; 
• високий рівень освіти батьків; 
• правильні методи виховання в сім'ї; 
• відсутність конфліктної ситуації в сім'ї; 
• функціональна готовність до навчання в школі, шкільна зрілість; 
• адекватне усвідомлення свого статусу в групі ровесників; 
• високий статус дитини в групі до вступу в 1 клас; 
• задоволення від спілкування з дорослими; 
• позитивний стиль ставлення до дітей з боку батьків і вчителя. 
Поняття адаптації безпосередньо пов’язане з поняттям «готовність дитини до школи». У зв’язку з цим виокремимо ще один чинник, який сприятиме успішній адаптації дитини до шкільного навчання – її підготовка до школи. Це перше, на чому мають зосередити свою увагу батьки майбутніх першокласників. 

Тест для батьків «Чи готова дитина до школи?» 

На кожне питання дайте відповідь «так» чи «ні». 
• Чи хоче ваша дитина йти до школи? 
• Чи думає ваша дитина про те, що в школі вона багато дізнається й навчатися буде цікаво? 
• Чи може ваша дитина самостійно займатися якоюсь справою, що потребує зосередженості впродовж 30 хвилин (наприклад, збирати конструктор)? 
• Чи соромиться ваша дитина незнайомих людей? 
• Чи вміє ваша дитина скласти розповідь за картинкою, не коротшу, ніж із п’яти речень? 
• Чи може ваша дитина розповісти напам’ять кілька віршів? 
• Чи вміє вона змінювати іменники за числами? 
• Чи вміє ваша дитина читати (по складах або цілими словами)? 
• Чи вміє ваша дитина рахувати до 10 і назад? 
• Чи може вона розв’язувати прості задачі на віднімання й додавання? 
• Чи правильно, що ваша дитина має «тверду» руку? 
• Чи любить вона малювати і розфарбовувати картинки? 
• Чи може ваша дитина користуватися ножицями і клеєм (наприклад, робити аплікації)? 
• Чи може вона зібрати пазли з п’яти частин за хвилину? 
• Чи знає дитина назви диких і свійських тварин? 
• Чи може вона узагальнювати поняття (наприклад, назвати одним словом овочі: помідори, морква, цибуля)? 
• Чи любить ваша дитина самостійно працювати — малювати, збирати мозаїку тощо? 
• Чи може вона розуміти і точно виконувати словесні інструкції? 
Результати тестування залежать від кількості позитивних відповідей на запитання тесту. Отже, якщо їх: 
15—18 — дитина готова йти до школи. Ви не даремно з нею працювали, а шкільні труднощі, якщо і виникнуть, можна легко подолати. 
10—14 — ви на правильному шляху: дитина багато чого навчилася. А запитання, на які ви відповіли «ні», підкажуть вам, над чим іще потрібно попрацювати. 
9 і менше — зверніть увагу на те, чого не вміє дитина. Почитайте спеціальну літературу. Намагайтеся приділяти більше часу заняттям і спілкуванню з дитиною. 


Тест для дитини 

Прочитайте дитині наступні твердження і запитайте, згодна вона з ними чи ні. За кожну позитивну відповідь поставте один бал. 
1. У школі в мене буде багато нових друзів. 
2. Мені дуже цікаво, які в школі уроки. 
3. Я хочу дружити з усіма однокласниками. 
4. Я хочу, щоб уроки були довшими, ніж перерви. 
5. Цікаво, як виглядає класна кімната. 
6. Я обов'язково буду вчитися добре. 
7. Канікули – це найкраще в шкільному житті. 
8. Я думаю, що в школі цікавіше, ніж у дитячому садку. 
9. Я хочу швидше піти в школу, адже багато моїх друзів – першокласники. 
10. Якби можна було, я б пішов в школу ще торік. 
Підрахуйте результати. Можливо, результат тесту не виправдав ваших очікувань, і ви побачили, що ваш син чи дочка поки ще не зовсім готові йти до школи. Не засмучуйтеся, адже у вас ще є час, щоб зацікавити дитину, показати, що в школі їй може бути дуже цікаво. 
Початок навчання дитини в школі – це передовсім іспит на зрілість сім'ї, у якій вона росте й розвивається. Батьки мають знати, що діти, які відвідували дитячий садок, до шкільного життя звикають легше. Якщо ж дитина до школи здебільшого знаходилася вдома, готувати її треба ретельніше. Йдеться не про вміння читати чи писати. Важливішим є стан її здоров'я, психологічне налаштування на шкільне навчання, уміння спілкуватися з однолітками. 

Кілька порад батькам 

Обираючи школу, керуйтеся не принципом престижу, а принципом зручності для дитини. Відповідно до медичних нормативів від будинку до школи має бути не більше півкілометра пішки або не більше 15 хвилин їзди. 
Не забувайте, що кожна дитина – це індивідуальність, тому темп засвоєння шкільної програми у кожного свій. Один схоплює все на льоту, другий потребує детального пояснення, можливо, й неодноразового. Відкиньте свої амбіції і зважте, що важливіше: здорова, щаслива дитина чи престижна школа? Проаналізуйте, чи впорається дитина з навантаженням у спеціалізованій школі або гімназії. Можливо, з метою збереження психічного і фізичного здоров’я дитини краще віддати її до школи з простішим розкладом, розпорядком дня, посильним навантаженням, але в клас до доброго, досвідченого вчителя. 
Психологічна підготовка дитини не менш важлива. У більшості випадків шестирічна дитина готова до шкільного навчання. Справа батьків - потурбуватися, щоб дитина була підготовлена до вимог, які висуваються до учнів. Поясніть дитині, що таке школа, навіщо ходити до школи, розкажіть про свої шкільні роки. 
Типовою помилкою, якої припускаються батьки, є уникнення спілкування з учителями. Причина на це в кожного своя. Проте така позиція батьків не принесе користі жодній із сторін. Тому бажано ще до початку шкільного навчання налагодити контакт з учителем в школою в цілому. Для цього зробіть разом з дитиною невеличку екскурсію до школи, познайомтеся самі і познайомте дитину з учителем, у якого вона буде навчатися, поспілкуйтеся з ним. 
На родинній раді обговоріть питання організаційного характеру: як дитина буде добиратися до школи і додому після занять, як буде організовано її харчування, з ким буде залишатися вдома після уроків, чи варто паралельно із навчанням у школі віддавати дитину до музичної школи чи спортивної секції. 
Підберіть для дитини зручний шкільний одяг та ранець, письмовий стіл, настільну лампу. Оскільки нині ми маємо широкий вибір шкільного приладдя, порадьтеся з учителем, яке шкільне приладдя знадобиться дитині в процесі навчання. Це зекономить ваші кошти і убезпечить від створення конфліктних ситуацій. 
Адаптація дитини до школи буде проходити успішно, якщо дорослі з найближчого оточення дитини (її батьки і вчителі) будуть знати специфічні особливості психологічного розвитку та навчання шестирічних першокласників і використовувати їх у власній педагогічній діяльності. 

Цікавими і корисними, на наш погляд, є роздуми з цієї проблеми кандидата біологічних наук, професора Валентини Дмитрівни Еремеєвої, які й пропонуємо увазі батьків. 
1. У шестирічної дитини дуже слабка мускулатура, яка керує збереженням певної пози. А це означає, що дитина може без втоми бігати і стрибати, а от залишатися в одній і тій же позі протягом навіть п'ятнадцяти хвилин видається складним завданням: дитина втомлюється, у неї виникають неприємні відчуття в спині, шиї, руках. Їй терміново треба порухатися, змінити положення тіла, і якщо ми цього не дозволимо, то думати про навчання в такому стані першокласник однаково не зможе. Стає зрозумілим, що фізкультпаузи, фізкультхвилинки, вправи-енергізатори придумані не даремно. Важливо, щоб дорослі не забували про них і вчасно пропонували дитині відпочити. І, взагалі, для нормального росту і розвитку, дитині потрібно багато рухатися. 
2. Інша фізіологічна особливість, притаманна дитині шестирічного віку, легка форма далекозорості. Крім того, у шестирічок низькі резерви акомодації (процес адаптації ока до ясного бачення предметів, які знаходяться на різній відстані). А це означає: якщо першокласник дивився в зошит чи книжку, а потім перевів погляд на дошку, то якийсь час він бачить її нечітко, розпливчато. Те ж саме відбувається, якщо він перевів погляд з дошки або з учителя в книгу. Тому не потрібно квапити дитину! Допоки її очі не перебудуються на ближній зір, вона все одно не зможе почати читати чи писати. 
3. Для дитини дуже важливо, щоб поверхня, на якій лежить книга або зошит, була похилою і розміщувалася паралельно до тої площини, в якій знаходяться її очі. Якщо цього не відбувається, виникає ефект «оптичної перспективи»: відсутність чіткого бачення предметів. Дитина намагається вийти із ситуації, що склалася. Вона нахиляє голову і весь тулуб, а дорослий у цей час просить її сісти прямо. Але одночасно сидіти прямо і чітко бачити букви дитина не може. Тому, при читанні книга обов'язково повинна стояти на підставці, а кришка стола чи парти, за якою сидить дитина під час письма, повинна бути похилою. 
Пам’ятаймо: шестирічний першокласник за рівнем свого психічного розвитку залишається дошкільником. Він зберігає особливості мислення, притаманні дітям дошкільного віку. У нього переважає мимовільна пам’ять, продуктивна увага – не більше 10 – 15 хвилин. 
Дорослі часто надають дитині цілий ланцюжок інструкцій, і якщо вона пропускає якусь ланку, лають її, називаючи неуважною і неслухняною. Насправді ж дитина не здатна щось виконати не тому, що не хоче, а в силу свого психологічного розвитку. 
Шестирічна дитина імпульсивна і часто не може прогнозувати результати власних дій. Тому завдання дорослих - не звертатися до дитини зі словами: «Ти що, не розумієш, що могло б статися?», а передбачати наслідки і таким чином убезпечувати дитину від прийняття рішень, які несуть небезпеку. 
Доросла людина може вольовим зусиллям змусити себе щось робити, навіть якщо втомилися, не виспалася, погано почувається або справа видається їй нецікавою. Для дитини ж це неймовірно важко, а часто навіть неможливо. Якщо вам здається, що дитина ледача, то швидше за все ваші вимоги перевищують її можливості. 
Нерідко спостерігаємо, що дитина добре визначає час за електронним годинником із цифрами, але ніяк не може впоратися з годинником зі стрілками: не розбере, де 15 хвилин, а де без 15. Батьки сердяться: «Я тобі сто разів пояснювала (пояснював), ти що, запам'ятати не можеш?» Але пам'ять тут ні до чого: у дитини поки ще недостатньо розвинена нижньотеменна область мозку, тож завдання з годинником для неї поки що непосильне. 
Подібне відбувається, коли потрібно визначити, де праворуч, а де – ліворуч. Дехто із шестирічок чітко розрізняє ці поняття, а для когось це поки дуже важке завдання. З цим доведеться трохи зачекати. 
Не гніваймося і не сварімо дитину, якщо вона пише букви або цифри у дзеркальному відображенні, не може швидко опанувати операціями з числами, особливо у випадку переходу через десяток. Для шестирічок ці труднощі – нормальне явище, пов'язане з незрілістю нижньотеменної області мозку. А дорослим – батькам і вчителям потрібно пам’ятати, що мозок дитини знаходиться у стадії розвитку. 
Мова теж багато в чому побудована на просторових відносинах. «Брат батька» і «батько брата» – це одне й те саме? І взагалі, це одна людина або дві? «Мати любить дочку» і «дочка любить матір» – це одне й те саме? В обох фразах три абсолютно однакових слова, тільки порядок інший. Але цей порядок кардинально змінює смисл сказаного. Чи ж відчуває цю різницю дитина? Коли ми щось говоримо дитині, то впевнені, що вона нас розуміє. Виявляється, розуміє, але не завжди. Іноді – просто здогадується за ситуацією. Якщо ж ситуація невизначена, то і розуміння немає. 
Мозок шестирічного першокласника ще незрілий, і тому його сприйняття, мислення, пам'ять, емоції організовуються за іншими законами, ніж у дорослих. Діти й дорослі по-різному відчувають, бачать, чують. Саме тому батьки та вчителі не завжди здатні зрозуміти дитину. 
Але візьмімо приклад: дитина пише в зошиті палички. Дорослий бачить – палички нерівні, нахил різний. Чи бачить це дитина? Виявляється, не завжди. Доведено, що тільки в чотири роки дитина починає чітко відчувати паралельність вертикальних ліній, у п'ять років – горизонтальних і тільки в шість років – похилих. Але ж шість років – це за біологічним віком, а не за «паспортним» (причому коли дитина втомлюється, вона ніби спускається на одну вікову сходинку нижче). 
Ось першокласник старанно написав цілий рядок рівних паличок, а кілька останніх вийшли кривими. Дорослий гнівається: «Ти що, не бачиш, що палички криві? Ти не стараєшся, поспішаєш!» Дитина старалася, та в силу того, що вона стомилався, не бачить, що палички нерівні. 
Дитина – вічний експериментатор. Їй усе цікаво, вона все хоче знати. Але хотіти знати і хотіти вчитися – це не одне і те ж. Не треба тішити себе: шестирічна дитина хоче йти до школи не для того, щоб вчитися, оскільки вона ще не може ставити перед собою пізнавальних цілей. Вона цього бажає, тому що куплять красиву шкільну сумку або рюкзак, тому що «вдень не потрібно спати», бо «набридло в дитячому садку», бо «я буду школярем», бо «мама гроші буде давати на обід». Якщо дитина цього віку говорить, що хоче вчитися, то швидше за все, вона повторює слова дорослих. 
Шестирічки відрізняються тим, що не вміють програвати: бути слабшими, гіршими за когось. Психологи проводили експеримент: шестирічним і семирічним дітям показували одну й ту картинку. На ній був намальований хлопчик, який не міг підняти відро. У дітей запитували: чому хлопчик не може підняти відро? Семирічні відповідали: «Він слабкий», а шестирічні: «Відро важке». Тому не дивуйтеся, якщо першокласник у своїх невдачах буде звинувачувати не себе: «Мене Сашко штовхнув, у мене ручка погана». Не треба робити з такої поведінки дитини трагедію. Не судіть її з позиції дорослого. М'яко поясніть, що Сашко тут швидше за все ні до чого, але не перестарайтеся. 
Дитина в цьому віці ще не здатна адекватно оцінити себе, результати своєї роботи. Вона оцінює тільки свої зусилля: якщо старалася, то, все зроблене нею їй подобається. Якщо оцінка дитини збігається з оцінкою дорослого – все гаразд. Якщо ж їй подобається, а дорослому – ні, у дитини є два виходи. Перший – не помічати такої оцінки, ніби не чути її. Дорослому це здається проявом неповаги. Насправді – це той вихід, який дає можливість дитині зберегти себе. Другий вихід – повірити негативній оцінці. Дуже часто в такій ситуації дитина думає, що й вона погана. Оскільки шестирічна дитина не вміє програвати, така ситуація дуже важко переживається нею, ранить її психіку. Саме тому будьте обережні, оцінюючи роботу першокласника! Це не означає, що завжди потрібно тільки хвалити. Але дитина в будь-якій ситуації має відчувати, що оцінюється тільки її робота, а не вона сама, відчувати, що ставлення до неї з боку батьків не залежить від результату виконаної роботи. 
Одна з найстрашніших вад навчання першокласників – це виховання страху допустити помилку. Якщо дитина панічно боїться помилитися, вона не шукає закономірностей, не пробує, не експериментує. Вона перестає думати, міркувати, аналізувати, співставляти, проявляти ініціативу, а тільки болісно пригадує те, що говорив учитель або мама, те, що написано в підручнику. Отримані таким чином знання не створюють цілісного світосприйняття, слабо тримаються в пам'яті непов'язаними уривками. Це означає: відповів і забув. 
Пам’ятайтмо, що першочерговим завданням є плекання в першокласника бажання пізнавати, ходити до школи, повертатися додому і ділитися з найріднішими людьми власними досягненнями і невдачами. У будь-якому випадку читати, писати й рахувати дитина навчиться. Вона може щось не зрозуміти або забути, але головне – розвинути та зберегти в неї пізнавальний інтерес. Все інше можна подолати. Якщо ж уже в першому класі в дитини виникне відраза до школи, до навчання – це біда. 
Як стверджують психологи, нормальною є ситуація, коли тривалість адаптаційного періоду коливається від від 4-х до 7-ми тижнів. До кінця другого місяця дитина звикає до шкільного життя. Стійка пристосованість до школи зазвичай досягається в першому навчальному півріччі. Можна вважати, що період адаптації протікає благополучно, якщо дитина: 
• позитивно ставиться до школи, вчителя; 
• із задоволенням відвідує школу, розмови про школу не викликають у неї негативних переживань; 
• засвоює основний зміст навчальної програми; 
• розуміє навчальний матеріал, який вивчається; 
• зосереджена й уважна при виконанні завдання, доручення, вказівок дорослого; 
• може самостійно виконувати типові навчальні завдання; 
• дружить із багатьма однокласниками. 
Якщо процес адаптаціії до шкільного навчання проходить спокійно, дорослі однаково повинні пам'ятати: першокласник поки що не може впоратися з усіма завданнями, вимогами, проблемами самостійно. Дитина потребує розуміння і чуйного ставлення вчителя, уваги, великої любові і терпіння батьків, а за необхідності – консультації професійних психологів. 

Пам'ятка для батьків першокласника 

• Разом із дитиною складіть розпорядок дня, не тільки стежте, але й допомагайте дитині його дотримуватися. 
• Обговоріть з дитиною ті правила і норми, з якими вона зустрілася в школі. Поясніть доцільність та необхідність 
їхнього виконання. 
• У переважній більшості діти, які йдуть до першого класу, мають велике бажання бути учнями, навчатися у школі. Щоб це бажання не зникло, його потрібно підтримувати. Виявляйте щиру зацікавленість у шкільних справах і турботах дитини. Серйозне ставлення з боку батьків до перших досягнень і можливих труднощів допоможуть першокласнику підтвердити значущість його нового становища та діяльності. 
• Будьте уважні до труднощів, які можуть виникати у дитини на початковому етапі навчання. Не зволікайте, якщо, наприклад, у першокласника є проблеми логопедичного характеру, спробуйте впоратися з ними на першому році навчання дитини. 
• У кожній виконаній дитиною роботі обов'язково знайдіть щось хороше, вдало виконане, за що можна було б її похвалити. Пам'ятайте: похвала і позитивна емоційна підтримка сприяють підвищенню пізнавальної активності дитини, її інтелектуальних досягнень. Тому за кожної нагоди підтримуйте першокласника в його бажанні досягти успіху. 
• Якщо вас щось турбує в поведінці дитини, її навчальних справах, не соромтеся звертатися по пораду і консультацію до вчителя або шкільного психолога. 
• Зі вступом до школи в житті дитини з'явилася людина більш авторитетна, ніж батьки. Це – вчитель. Плекайте в дитини позитивну думку про свого педагога та поважливе ставлення до нього. 
• Навчання – це важка і відповідальна праця. Початок навчання в школі істотно змінює життя дитини, та це не є приводом, щоб позбавляти її радості життя. У першокласника повинно залишатися достатньо часу для спілкування з друзями, прогулянок, ігрових занять, розваг. 

Чого НЕ МОЖНА робити батькам 

1. Будити дитину в останній момент перед виходом до школи, пояснюючи це собі та іншим великою любов'ю до неї. 
2. Годувати дитину перед школою і після неї сухою їжею: бутербродами, сухариками, чіпсами тощо, пояснюючи це собі та іншим, що дитині така їжа подобається. 
3. Вимагати від дитини тільки високих навчальних результатів. 
4. Забороняти гратися іграшками, брати їх до школи. 
5. Змушувати дитину спати вдень після уроків або позбавляти її цього права. 
6. Кричати на дитину. 
7. Сварити дитину, особливо перед сном, перед початком уроків, коли вона не дуже добре почувається, у присутності 
інших людей. 
8. Змушувати багаторазово читати один і той текст, переписувати в зошит із чернетки. 
9. Дозволяти дивитися телевізор чи працювати за комп'ютером більше 40 – 45 хвилин в день. 
10. Дозволяти дивитися перед сном страшні фільми і грати в галасливі ігри. 
11. Стримувати рухову активність дитини у вільний від уроків час. 
12. Розмовляти з дитиною про її шкільні проблеми зверхньо, гнівно і повчально. 
13. Не прощати дитині її помилки і невдачі.